От буває іноді, що живеш під одним дахом зі, здається, близькими тобі людьми, я розумієш – я не хочу до цих “близьких” повертатися з коледжу. Я багато чого б зробила щоб затримуватися, та не маю змоги.
Моя сім’я, з одного боку, дуже гарна. Незважаючи на смерть батька я з братом і мамою рухаємося далі. У нас завжди були напружені стосунки, брат почав курити, у ранні роки виводив маму з себе, до посягання не доходило. Я жила в страху і ненавиділа брата, ну хто душить молодшу сестру на емоціях?! А мама в той час дивиться улюблені новини. В часи життя папи він боявся підняти на мене руку, тому що отримував добрячого стусана, “дівчат ображати не можна, до того ж сестру!”. Мій захисник помер.
Зараз мама вибрала нейтральну позицію, я не чіпаю її, вона, поки їй не потрібно, не чіпає мене. Та у мене ж більше нікого немає! Подруг втратила, з ким ще поговорити?! Та як тільки я заводила мову про свої проблеми натикалася тільки на стіну ігнору або сміху. Звідки такі звички, що тобі не говорять – сміятися? Мої проблеми настільки смішні? Можливо, мені помовчати?
Я так і зробила, через тиждень вона помітила що щось не так, питала, чим вона таке заслужила, що натикається на таку холодну мене….
Мамо, а чим? Можливо тим, що не слухаєш мене? Чи через твої вічні насмішки надімною? Елементарну повагу до того, що я тут теж живу ти не маєш!!?? Врятуйте мене з мого маленького пекла…..
Наталія
Наталія, доброго тобі дня!
Ситуація у тебе у сім’ї справді складна, і допомогти тобі її вирішити за одну консультацію, та ще й он-лайн ймовірно не вийде. Але ми спробуємо хоча б трохи розібратися, а ти у свою чергу пошукай можливості поговорити із психологом віч-на-віч. Якщо є Клініка, дружня до молоді у твоєму місті – запишись до їхнього психолога, або ж пошукай у інших організаціях – Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, або іншому психологічно-консультаційному центрі, може є громадські організації, де б тобі могли надати підтримку. Подумай про це, пошукай такої підтримки, це допоможе.
Наразі, давай спробуємо розкласти ситуацію на її складові. Перша і, мабуть, основна причина вашого відчуження у сім’ї – це втрата батька. Втрата близької людини – це завжди горе, стрес для сім’ї в цілому і для кожного члена сім'ї окремо. «Рухаємося далі» - це добре для зовнішнього світу. Але ви – усі троє – маєте по-справжньому погорювати, окремо і разом, якщо вийде. Проплакати, проговорити про те, що ви сумуєте за твоїм татом, подякувати йому за те, що він був з вами, що давав вам те, що міг дати, пробачити його за те, що він можливо чогось не зміг вам дати, навчити чомусь, пробачити його за те, що пішов… Без етапу проживання горя повернутися до нормального життя і нормальних стосунків буде неможливо. Тож ти, для початку, зроби це для себе. Найлегший спосіб – знайти можливість усамітнитися і сісти і написати батькові листа про це все, про твої почуття, про твою тугу, про твої страхи, про образи, про брата, маму – розповісти йому все-все. Це точно тобі допоможе звільнитися від емоцій. Може буде потреба таких листів написати кілька, так і зроби. Листи ці потім бажано перечитувати, аж допоки ти не перестанеш плакати над ними. Поки не стане легше. А легше стане точно.
Щодо матері, то тут є варіанти. По-перше визнай, що вона теж знаходиться у складній ситуації. Може вона не хоче показувати вам і всьому світові, як насправді їй складно і сумно, може вона настільки заглиблена у свої думки і почуття, не знає як бути далі, що для неї єдиний спосіб не втратити останні сили – просто робити вигляд, що все в нормі. Вона обрала уникання, замість того, щоб прожити горе, дозволити собі плакати, показувати свою слабкість власним дітям. Винуватити її за це не варто – у неї просто немає ресурсів на інший спосіб життя наразі. Але, оскільки вона доросла людина і мати двох дітей – вона має піклуватися про вас, в тому числі про ваш емоційний стан. Тому як би вона цього не хотіла, ти маєш право висловити їй усі свої почуття, побоювання, нажалітися, і врешті – звернутися до неї по пыдтримку та захист. Якщо у розмові зробити це складно – напиши і їй листа і дай почитати, залишивши її наодинці. У листі скажи, що ти її любиш, що для тебе це все – теж горе, що тобі важко, і що тобі потрібна її підтримка, а не байдужість. Ви – рідні люди, і хто як не ви маєте підтримувати одне одного. Треба їй про це нагадати. Пиши без звинувачень, а просто говорячи про свої почуття – це важливо. Бо на звинувачення хочеться відповісти так само, це ображає, а коли людина говорить про те, що вона відчуває – на це хочеться відповісти вибаченням і підтримкою. Можливо, саме така твоя відкритість стане каталізатором у ваших стосунках – зрушить все з мертвої точки, виведе назовні те, про що ніхто із вас і не говорив, і не думав. Говоріть, обіймайтеся, плачте – це все ліки від горя і шлях до одужання і справді рідних стосунків.
Стосовно брата – якщо мати сама не може налагодити його поведінку – їй варто пошукати серед знайомих авторитетного чоловіка, який би міг деякою мірою взяти на себе виховні функції та скеровувати хлопця у бік правильного сприйняття світу, правильної поведінки. Це її задача, не твоя. В цьому полягатиме її справжня турбота про сина – допомогти стати хорошою людиною – решту проблем у житті він буде в змозі вирішити сам. Таким чоловіком може бути якийсь ваш родич, або сусід, або хресний батько, або й вчитель у школі – головне, що він щиро хотів допомогти хлопцеві і сам міг бути для нього прикладом – в стосунках, роботі, житті. І визнай, що брат теж, може навіть більше за тебе, переживає смерть батька. А якщо він підліткового віку – це взагалі складно – і з тиском однолітків справлятися, намагатися бути авторитетним у їх колі, бути як усі і одночасно, бути не як усі… Ні, ми не виправдовуємо його за насильницькі дії – це неприпустимо в будь-якому разі! Але жінка мірятися силами з чоловіком навряд зможе, хоча самозахист ще ніхто не відміняв. Але простягати руки він не припинить, поки не вирішить свої емоційні проблеми. Він має зрозуміти, що є інші способи справлятися з гнівом і показувати свою силу. Знущатися над слабшими – це легко, але доводить лише, що він шукає легких шляхів, а не готовий поводитися як доросла, зріла людина і якщо вже нападати – то на рівних, або й сильніших, щоб самому собі довести, що ти чогось вартий. Нехай піде боксом займеться, або просто бігати почне, або вантажником попрацює – одразу енергії менше стане негативної. Але, Наталю, якщо дійде до побиття, довго не думай – заявляй у поліцію. І якщо мати навіть стане на його сторону – не варто її слухати. Бо якщо вона не змогла або не захотіла ваші стосунки налагодити, тоді нехай його вихованням займуться інші люди.
І ще раз наголошуємо на тому, щоб ти пошукала підтримки спеціалістів, або хоча б людей, які готові вислухати, надати підтримку, або й допомогти більш конкретно тобі та твоїй сім’ї.
Удачі тобі!