Синдром самозванців
Взагалі синдром самозванця існує ще дуже давно, але він став відомий світу в 1978 році. Тоді психологи Поліна Кленсі та Сюзанна Аймс помітили, що багато пацієнтів, які звертаються до них, відчувають, що всі їхні досягнення та перемоги абсолютно незначні. Така оцінка своїх дій дуже засмучувала їх, адже навіть великий успіх сприймався ними як дрібниця і не приносив ніякого задоволення.
Звідки він береться?
Як і багато психологічних проблем, синдром самозванця(-ки) з’являється через вплив оточуючих людей.
Наприклад, коли батьки звертають увагу на своїх дітей лише тоді, коли ті досягають якогось успіху. Тоді у дитини закладається установка «я це зробив(-ла) – і лише тоді я щось значу», хоча насправді це може бути далеко не так.
Що робити? Чесно поговори з батьками на цю тему і поділися своїми переживаннями. Ти здивуєшся, коли почуєш, що насправді їм зовсім не потрібні твої перемоги, і вони будуть любити і приймати тебе навіть в тому випадку, якщо ти «не на коні» 😉 Твій душевний спокій та здоров’я для них в мільйон разів важливіші!
Друга можлива причина, це коли досягнення часто недооцінюють або применшують. На радісні вигуки, дитина одразу ж чує «Ну то й що?», А будь-які її дії сприймаються як належне.
Що робити? По-перше, наскільки це можливо, захистися від таких людей. Адже не дарма одне відоме прислів’я вже давно переінакшили, і справжній друг не пізнається в біді, а пізнається в радості. Адже поспівчувати (а іноді і подумки видихнути, мовляв, добре, що у мене все «ОК») – може кожен. А ось прийняти тебе і твій успіх без заздрості – мало хто зможе. По-друге, завжди раціонально зважуй, скільки праці і ресурсів ти вклав(-ла) в кожне конкретне заняття.
Чому це важливо?
Тому що ми часто розцінюємо наш успіх як єдину точку, а не розглядаємо його лінійно. Як тільки ми досягаємо чогось, то фіксуємо у своїй пам’яті лише цей короткочасний спалах радості, забуваючи про те, скільки праці було докладено «до» цього моменту. А ось з програшами відбувається якраз навпаки – тоді ми до кожної деталі пам’ятаємо свій «провал», та ще й добиваємо себе думками про те, скільки часу ми на цю справу витратили.
Зроби ще дещо.
- Сядь і розпиши в деталях свій шлях до успіху. Враховуй абсолютно всі витрачені ресурси, щоб побачити повну картину своєї праці та витрачених зусиль. Тоді ти зрозумієш, що всі твої досягнення заслужені та важливі!
- Не бійся себе хвалити! У цей момент ти зовсім не є егоїстом(-кою). Уміння знайти в собі хороші і сильні сторони ще не раз стануть тобі в нагоді у подальшому житті! Як мінімум, при проходженні співбесіди на роботу або написанні мотиваційного листа для різних стипендій та програм.
- Намагайся контролювати свої думки та вчасно себе зупиняти. Як тільки в тобі прокидається жорсткий “самокритик” – намагайся переключитися на щось інше, або перечитуй все те, що вже записав(-ла) для себе у першому пункті 😉
- Фільтруй усю критику в свою адресу та реагуй тільки на об’єктивні коментарі. Пам’ятай, що є «добра» та «зла» критика. І є різні люди: ті, які хочуть направити тебе в потрібне русло, а також ті, хто намагається зламати твоє бажання рухатися далі. Вчися їх розрізняти.
Під кінець статті хочемо підбадьорити тебе цитатою, яка відображає головний ефект Даннінга-Крюгера: «Дурні люди не розуміють, наскільки вони дурні. І навпаки. Ті, кому вистачає розуму усвідомити минулі помилки, зазвичай занижують свої здібності. »
Важливо дотримуватися золотої середини і не забувати: все те, що ми робимо зараз, визначає наше життя наперед. Всі твої перемоги і програші – тільки твої, і в будь-якому випадку ти отримуєш безцінний ресурс, який не купити ні за які гроші – свій особистий життєвий досвід!
За зображення дякуємо цьому ресурсу, а за gif-анімацію – цьому.
Укладачка статті – Вертола Світлана.
Читайте також
